День Перемоги? Ні, не чули

«…а мне очень грустно, потому что в этом году в Западной Украине (Львове) запретили празднование Дня Победы. В прошлом году националисты били бедных ветеранов, и в этом году старики даже свои костюмы с наградами не могли надеть к Вечному огню, чтоб не дай Бог варвары не напали, узнав их. Больно и неприятно…»

Цьогоріч День Перемоги офіційно закрита тема для Львова. Ні поняття «свята», ні тим більше програми урочистостей. Натомість масові гуляння у Львові все таки є: сьогодні тут День міста.

Однак ввечері 8-го травня все ж відбулась хода, усіх бажаючих до пам’ятника жертв… комуністичних злочинів. Там народний депутат Ірина Фаріон виступила з промовою, в якій навела три причини, чому «їхня "побєда" не стане нашою перемогою». Депутат заявила, що усіма силами намагатиметься викоренити з підсвідомості молодого покоління поняття Великої Вітчизняної війни. Цікава позиція, якщо забути, що українці, будучи в «союзі», вважали своєю вітчизною саме СРСР. Велика Вітчизняна війна – це війна між Німеччиною й усім «Союзом». І так як Україна входила до останнього, то українці спільно з «союзом» боролися за визволення своєї вітчизни. Пані Ірина ж не вважає Україну частиною «союзу», а виділяє її як окрему державу, і вже тим паче не згодна з тим, що в України і СРСР була спільна «вітчизна». Розтлумачуючи слова депутата, російська вітчизна не має ніякого відношення до України, тому і не повинно існувати поняття Великої Вітчизняної війни.

Заборонити святкування державного свята - Дня Перемоги, і натомість замилити очі львів’ян Днем міста… Щонайменше негарно і несправедливо. Однак квіти до могил та пам’ятників усе ж несли. Холм Слави пашів бузком і гвоздиками, урочисто вдягнені бабусі й дідусі з трепетом підходили до Вічного вогню.

Довкола наряди міліції стежили за порядком. Однак не обійшлося без угрупувань двадцятирічних «патріотів» з бритими головами, у спортивках, і сталим запахом пива (бо саме алкоголь додавав їм безстрашної зухвалості). Без бійок і штовхани, вони лише влаштовували так звані дебати з ветеранами, доскіпувалися до «георгіївських» стрічок. 

Один із націоналістів розказував при всіх, що він не фашист і не варвар, мовляв ходить в церкву і молиться. Виникає питання: то чому ж ніхто з атеїстів не заважає йому ходити в церкву, не б’є його і не загороджує прохід, а він натомість що минулого року, що зараз дозволяє собі зневажати когось, хто думає не так, як він, так ще й кого - ветеранів, які прийшли зі сльозами на очах до могил своїх друзів, чоловіка, брата. Соромно було дивитись і усвідомлювати, що це - моє покоління