Корекція кольору

17 квітня, мені довелось спостерігати явище, що примусило мене сильно збентежитись. Те, що я побачила не здивувало мене, а викликало незвичне розчарування та зневагу до "тих, хто зверху".

Проїжджаючи у маршрутному таксі повз зупинку "Головна пошта", що між вул. Коперника та вул. Дорошенка, я звернула увагу на пару людей, що стояла біля всім відомого малюнку на стіні, що поруч із зупинкою. Це були працівники ЛКП і вони замальовували цей малюнок! Картину, що складається з сотень дрібних деталей. У яку художники (Sunshiners) вклали свою душу. На яку було витрачено багато матеріалу та часу. (Зверніть увагу на відео, як ретельно вони підготовлювали стіну для роботи!!!).

Ну особисто для мене - цей малюнок мав велике значення. За розповіддю творців цього зображення, художників з Болгарії: "зображення є метафоричними і кожен може надати йому свого змісту, прикрасити своїми емоціями. Головне, що звичайна трамвайна зупинка набула свого обличчя, сформувала простір довкола себе і з «ніякої» стала «якась», і люди на ній вийдуть із сірої зони «як всі» у творчий світ інтерпретацій." (оригінал повідомлення: http://ltdaily.info/uncategorized/strit-art-scho-skra..). Отже, зумисного пропагандистського чи будь-якого задуму, що порушував би будь-чиї етичні чи політичні чи національні переконання - не існувало! А інакших вагомих причин для знищення такої роботи я не вбачаю. І для мене цей малюнок був символ. Символ національної сили. Я це розумію, як люди у голові - це ті ідеали, на котрі кожен з нас рівняється, і вони сплітаються у рушник. Я тут бачу вишитий рушник. Тобто символ національної приналежності. Українства загалом. А рука - зав"язує вузол. Тобто з людей, з їх думок - твориться нація, підтримуються традиції. І усе зображення випромінює могутність однієї людини, впевненість у народі та гордість. Гордість за те, що Львів, як місто європейське, високоморальне не є проти розвитку нових (відносно) видів мистецтва, а навпаки підтримує та заохочує молодь до самовираження. 

Але... Судячи з того, що відбулось сьогодні... Я розумію, що це не так. Усі, хто скаже, що такі малюнки безглуздя та непотрібна річ - будуть не праві. Це не будь-що. Це не дурнуватий, лайливий надпис, що комусь може заважати та псує архітектуру міста. І навіть, якщо хтось не розуміє сенсу, вкладеного у це зображення - то нехай задумається, чи приємніше бачити було заклеєну різними рекламними оголошеннями та надписами обдерту та неохайну стіну.

І. Можливо я неправа, і насправді ці працівники ЛКП просто оновлюють малюнок. Хоча вже 06,06,13 а нецензурні слова довкола так і не ліквідували. Або вирішили відкоригувати недоліки зображення. Але переконана на усі 100%, що вони це роблять не зі своєї волі, і не з метою зробити Львів чистим. Ще на що зверніть увагу, так це на те, що замальованим сірою фарбою є тільки місце голови, а саме маленьких людей. Словом... що це таке робиться - мені незрозуміло. Грошей на дороги у міської ради немає - а ось на боротьбу з "вандалізмом" - хоч відбавляй? Чи тут дещо інше?!

Задумайтесь. 

День Перемоги? Ні, не чули

«…а мне очень грустно, потому что в этом году в Западной Украине (Львове) запретили празднование Дня Победы. В прошлом году националисты били бедных ветеранов, и в этом году старики даже свои костюмы с наградами не могли надеть к Вечному огню, чтоб не дай Бог варвары не напали, узнав их. Больно и неприятно…»

Цьогоріч День Перемоги офіційно закрита тема для Львова. Ні поняття «свята», ні тим більше програми урочистостей. Натомість масові гуляння у Львові все таки є: сьогодні тут День міста.

Однак ввечері 8-го травня все ж відбулась хода, усіх бажаючих до пам’ятника жертв… комуністичних злочинів. Там народний депутат Ірина Фаріон виступила з промовою, в якій навела три причини, чому «їхня "побєда" не стане нашою перемогою». Депутат заявила, що усіма силами намагатиметься викоренити з підсвідомості молодого покоління поняття Великої Вітчизняної війни. Цікава позиція, якщо забути, що українці, будучи в «союзі», вважали своєю вітчизною саме СРСР. Велика Вітчизняна війна – це війна між Німеччиною й усім «Союзом». І так як Україна входила до останнього, то українці спільно з «союзом» боролися за визволення своєї вітчизни. Пані Ірина ж не вважає Україну частиною «союзу», а виділяє її як окрему державу, і вже тим паче не згодна з тим, що в України і СРСР була спільна «вітчизна». Розтлумачуючи слова депутата, російська вітчизна не має ніякого відношення до України, тому і не повинно існувати поняття Великої Вітчизняної війни.

Заборонити святкування державного свята - Дня Перемоги, і натомість замилити очі львів’ян Днем міста… Щонайменше негарно і несправедливо. Однак квіти до могил та пам’ятників усе ж несли. Холм Слави пашів бузком і гвоздиками, урочисто вдягнені бабусі й дідусі з трепетом підходили до Вічного вогню.

Довкола наряди міліції стежили за порядком. Однак не обійшлося без угрупувань двадцятирічних «патріотів» з бритими головами, у спортивках, і сталим запахом пива (бо саме алкоголь додавав їм безстрашної зухвалості). Без бійок і штовхани, вони лише влаштовували так звані дебати з ветеранами, доскіпувалися до «георгіївських» стрічок. 

Один із націоналістів розказував при всіх, що він не фашист і не варвар, мовляв ходить в церкву і молиться. Виникає питання: то чому ж ніхто з атеїстів не заважає йому ходити в церкву, не б’є його і не загороджує прохід, а він натомість що минулого року, що зараз дозволяє собі зневажати когось, хто думає не так, як він, так ще й кого - ветеранів, які прийшли зі сльозами на очах до могил своїх друзів, чоловіка, брата. Соромно було дивитись і усвідомлювати, що це - моє покоління

Перша науково-технічна виставка Львівського історичного музею

День міста Львова святкують не тільки у центрі!


До дня міста, окрім розважальної програми концертів та заходів у центральній частині міста, відкрито науково-технічну виставку у колишньому трамвайному депо (вул. Вітовського, 57). Триватиме вона до 12 травня, тобто до закінчення усіх святкувань.

До організації долучились Львівський історичний музей (з фондів якого складається більшість експозиції), Львівська академія мистецтв, Lviv Fashion Week, авто-фан-клуб "Козак" а також приватні колекціонери.

Вхід до виставки

Поєднання мистецтва та техніки

Макет космічного корабля, на якому
Ю. Гагарін здійснив подорож
на місяць.

Вхід до виставки прикрашений креативною назвою "Прийди і подивись" (якщо чесно, то саме через неї і зайшла). Поруч вивішений проект майбутнього Музею науки і техніки, що буде знаходитись у приміщенні теперішнього депо.
За словами Михайла Яковича Шингельського, завідувача відділу “Музею історії техніки” Львівського історичного музею: одразу ж після закриття виставки продовжаться роботи з реставрації приміщення майбутнього музею, а також певних експонатів, котрі зараз відсутні, у зв'язку з жахливим станом. Зокрема, це будуть макети космічних кораблів. Деякі експонати - надзвичайно цінні, і за словами завідувача - ні у якому разі не будуть продаватись, адже це наше, національне надбання, котре потрібно докласти максимум зусиль, аби зібрати та зберегти. Деякі з предметів майбутніх виставок знаходять просто неба на смітниках, або ще де.
Для вдосконалення приміщення насамперед потрібно налагодити вентиляційну систему приміщення, також привести до ладу опалення. Необхідно відремонтувати підлогу. На разі з-під асфальту видніється дерев'яна бруківка. Саме такий матеріал, скоріше за все, буде використано у майбутньому, адже планується експонування дуже важких предметів, а звичайна плитка такої ваги не витримає.
Якщо трішки заглибитись у минуле, а саме у історію побудови даного ангару, то архітектор, Адольф Каменобродський, відвідав значну кількість трамвайних депо по всьому світу, і тоді вже спроектував львівське. Михайло Якович зазначив теж, що наше депо - найкраще і іноземці, що його відвідують дивуються унікальності та досконалості  а також про те, як нам вдалось зберегти це місце.
 Вся реставрація проводитиметься згідно проекту, розробленого студентами НУ "Львівська політехніка". Так, як дипломна робота виявилась дуже якісною та ретельною, було вирішено втілити проект у реальність.

Мені надзвичайно приємно, що таке відбувається у Львові. Адже залучати студентів до створення реальних проектів - більш, ніж важливо. По-перше, для студентів - це сильний мотивуючий фактор, адже кого цікавлять паперові формальності та проекти в "може бути там колись..." світі. А по-друге, це нові, неконсервативні ідеї! Що можуть знаходити надзвичайно вигідні рішення.